Насолода деструкції
Безумовно є своя специфічна насолода в руйнуванні та деструкції і це почуття не є протилежним до сатисфакції від творчості. Адже будь-яка смерть (руйнація) є початком чогось нового, зерно переходить в колос, брунька — в листок, гусінь — в метелика і так далі, всі це знають і розуміють. Але є ще задоволення від, так би мовити, абсолютної деструкції, коли ти ламаєш і руйнуєш, не заради творчого експерименту, а для того, щоб знищити річ (вбити людину) заради самого акту. Ці відчуття набагато солодші і глибоко хтонічні. На такі думки наштовхнуло мене ось це відео:
А як ви відноситесь до насолоди деструкції?
А як ви відноситесь до насолоди деструкції?
25 коментарів
Відео — десь 95% кадрів викликають неприємний мороз по шкірі.
Хоча і це також не зовсім те, що я мав на увазі.
Ось наприклад: якщо ти комусь натовчеш пику чи зламаєш руку, то це заживе, і, теоретично, є ймовірність того, що ти ще якось спілкуватимешся з цією людиною, не виключено навіть, що у дружній формі. А якщо людину вбити — то все, пипка, дія незворотня.
Або, інший приклад: книжка. Якщо сторінки порвуться, їх ще можна склеїти, і хоча книжка вже не буде виглядати цілою, вона залишиться книжкою, яку можна читати. А якщо її спалити, то все — з попелу її не відновити.
Таким чином можна підійти до концепції контрольованої, або часткової деструкції, яка певною мірою є початком чогось нового, як ти і писав. Це прийнятно. Це, по суті, трансформування, а не нищення.
А повне, безповоротне знищення, коли світ позбавляється якоїсь своєї фізичної чи (що важливіше) інформаційної складової — воно якось підсвідомо неприємно.
А телефон об стену стоит бить только когда полностью уверен, что потом не будешь спрашивать всех знакомых :«Слышь, а нема телефона ненужного?»
Что касается вихря эмоций, то я слышал про некий термин «ид», придуманный Ницше. Мне он встретился в книге «Бунт на продажу», которую сейчас читаю. Короче, весь хаос идет именно от этого «ид». Но потом врывается Гоббс и говорит, что никакого «ид» нет.
Вобщем, та еще история.
«У Ницше есть всего одна идея, и она тупорылая. И это прекрасно. У Ницше нет идей, кроме идеи о сверхчеловеке. Сверхчеловек – его единственная идея. Я бы очень огорчился, если бы она была великолепной, ибо тем самым вся красота Ницше сошла бы на нет. Идея о сверхчеловеке узколоба и ещё примитивнее, чем её привычные трактовки. Я не понимаю, как этот идиотизм можно терпеть в своих мыслях! И ещё больше удивляюсь тем гениям препаратных практик, рассуждающих о себе как о нём.
«Человек – это канат, натянутый между животным и сверхчеловеком, – канат над пропастью» – так говорит Ницше из уст Заратустры. Но разве вам не понятно, что вашим человеческим органам никогда не быть под кожей сверхчеловека? Разве не понятно, что человек – это путь проходимый тоскливой обезьяной? Одному мне эта схема у Ницше кажется недостойной Ницше?
Оставьте свои трактовательства для своих снов. Ницше не требует истолкования и прочтений. Мысль Ницше красива как цветок. В действительности, содержание его мысли не имеет того значения, которое принято ожидать от этого мыслителя. Его поэзией мысли должно наслаждаться как растением, следует любоваться цветами не имея намерений. Ницше это весна мысли; не стоит пытаться добиться от этой красоты и жизни плодов. Толкователи Ницше смешны и нелепы – если захотят они истолкуют всё что угодно… …Но Ницше же поэт мысли, поэт родивший мысль как чувство и танец.
Что ж, я уже говорил, что неописуемо рад, что единственная идея Ницше – несказанное дегенератство. Ибо Ницше – танец мысли, красота мысли и её цветение. Ницше это поэзия мысли и не делайте с неё выводов. Наслаждайтесь красотой мысли.
Я вас уверяю, идея о сверхчеловеке – это не основная идея у Ницше – это его единственная идея и она тупорылая и воздействующая на простофиль.»
а телефонів я розбив стільки, що друзі послали би мене куди подальше, як би кожен раз в них просив, але ж продавці потриманих і крадених мобілок, та й в кінці кінців ломбарди, які продають свої застави. Останній моб якраз звідти :)
Може, той «Скорпіон» чогось не врахував?=)
Спробую пояснити, хоч я не є психологом. Психологи ствверджуюь, що секс відіграє важливу роль у житті, також стверджують, що людина, в якої інтимне життя довго відсуттнє, відчуває роздратованість. Також відомо, що у багатьох тиранів, маніяків, насильників і т. п. були сексуальні проблеми.
А в своєму коментарі, я порівняв статевий акт з проявом агресії (биття посуди). Також Ви знаєте, що є таке понняття, як СУБЛІМАЦІЯ.
Але суть проблеми до дурного банальна: негативні емоції викликає будь яке розходження бажання людини з тим, що їй пропонує дійсність, навіть погода, що зіпсувала плани на суботу і неввічлива «бабуля» в тролейбусі.
І ще, автор блогу запитує про відношення до насолоди деструкції. Тому я порівняв насолоду деструкції зі статевим актом.
Якщо виходити з точки зору психофізіології, то сексуальне задоволення і задоволення отримане від розбитого об стіну мобільного телефону — різні за структурою і етіологією. Можливо, в чомусь Ваше зауваження слушне, але ставити конструктивний елемент (секс) і деструктивний (руйнація) в одну патогенетичну групу не слід.
А про інтимне життя фюрера знаю, що більшість його коханок закінчували життя самогубством. Ось, що казала про нього його коханка і його двоюрідна племінниця Гелі Раубаль: «Мій дядько — чудовисько! Ви не уявляєте, які огидні речі він примушував мене робити».
Після невдалого замаху (операція «Валькірія»), Гітлер звелів деяких змовників повісити на фортепіанних струнах і зняти про це фільм. Фюрер любив переглядати часто цей фільм. З цього епізоду видно садизм.
А тут знайшов цікавий психологічний аналіз особистості Гітлера:
А Олегові відповім, що на речі слід дивитися не лише з позитивної сторони для того, щоб мати повні уявлення про них. Ось візьмемо кохання. Хіба кохання — це тільки щастя, ейфорія, добро. Ні. Коханння — це також страждання, смуток. Через нерозділене кохання бувають самогубства, злочини і ненависть.
Є такі "історики", які стверджують, що не було голодомору в Україні, рересій, наприклад, про це може говорити Дмитро Табачник. Історики — це як астрологи, але події минулого уже відбулися, а вони не знають точно як було насправді. Ганьба таким історикам!