Столітній туман тремтить ніби вірш у душі...

Столітній туман тремтить ніби вірш у душі,
І маслом спокуси він мітить міста і помости,
Щоб завтра прийшли і все стерли безликі дощі
Усі ці блокади, блек джеки, блек лейбли, блок-пости,
 
Щоб білі вуста закусити до болю в червоне,
Щоб чари, щоб чакри, щоб чорні метелики смерті
На тіло летіли, що в водах повільно холоне,
І риси обличчя водою у нього затерті.
 
Бо білі вірші перейдуть у цей сивий туман
Із чорних печер, наче зойк із пащек Голокосту.
По Сені пливе посинілий розбухлий Целан,
Що випав з життя, як кораблик з паризького мосту.